Історія утворення ОТГ та досягнення
Олександрівська ОТГ утворилася в результаті виборів, що відбулися 29 квітня 2018 року та об’єднала в себе дві сільські ради – Олександрівську та Дівнинську, із загальною кількістю населення 1575 мешканців. Центр громади (надалі називається також ОТГ) – село Олександрівка, яке знаходиться в 24 км на південь від райцентра смт. Приазовське та в 45 км від міста Мелітополя, до обласного центра - міста Запоріжжя – 171 км.
Олександрівка (адміністративний центр громади) була заснована в 1861 році на східному березі Молочного лиману, за 7 км від Азовського моря в балці Шатикуль переселенцями з Полтавщини, Київщини, Бердянського повіту на місці колишнього татарського аулу Татли - Кулак.
До середини 60-х років ХІХ століття село мало назву Невкус. За народними переказами назву воно отримало за «невкусну» воду з місцевої річки. Після відміни кріпосного права з Невкус було перейменовано на Олександрівка. За однією з версій, назвали село так на честь імператора Олександра ІІ, як ініціатора цієї реформи. А можливо, це пов’язано з діяльністю «князя Таврійського» Олександра Григоровича Потьомкіна, який сприяв заселенню земель Півдня України.
У січні 1918 року в селі Олександрівка була проголошена радянська влада. Приблизно в ці роки була створена перша сільська рада.
В селі працював державний кредитний банк, який надавав селянам кредит на придбання сільськогосподарського реманенту, тяглової сили та будівництва будинків. Приміщення збереглося до нашого часу. В часи колгоспів в будівлі розміщувалась їдальня.
В 30-х роках ХХ століття на території сільради було створено 6 колгоспів (в 1953 р. на їх базі створено 2 колгоспи). В цей період створено машино-тракторну станцію, відкрито сільську бібліотеку, клуб, школу-десятирічку, лікарню.
У роки Другої Вітчизняної війни були спалені і зруйновані школи, млини, МТС, колгоспні приміщення, житлові будинки.
21 вересня 1943 року було визволено село від загарбників.
В післявоєнні роки тягар відбудови руїн ліг на плечі жінок та дітей. Радянський уряд відзначив нагородами тих, хто віддавав свої сили державі.
Швидкими темпами було відновлено народне господарство, почалися трудові будні. В 1985 році перестройка торкнулася и Олександрівки. Колгосп було реформовано в КСП, а в 2000 році – в ТОВ «Олександрівка».
З року в рік добробут олександрівців покращувався та продовжує покращуватися.
Село Дівнинське розташоване в 10 км південніше районного центру і в 40 км від найближчої залізничної станції Мелітополь. Невеличка річка Акчокрак, яка впадає в Демузглу, розділяє село на дві частини.
Засновано Дівнинське (перша назва Каракурт) весною 1862 року албанцями- арнаутами, переселенцями з Бессарабії, на території колишнього ногайського аулу Таз. Нове село в Таврійській губернії було названо переселенцями в честь болгарського села Девня Варненської області в Болгарії. Пізніше в Дівнинському поселилися росіяни та молдавани, а в 30-40-х роках жителі з західної частини України. Село перестає бути моноетнічним. Між етнічними групами завжди були добросусідські відносини.
Перші дівнинці – 87 великих сімей – жили в глинобитних землянках, займали найпростішим господарством.
В 1921 р. та 1933 р. дівнинці пережили дві голодовки. В 1933 р. голодовка визвала особливо високу смертність.
До 1930 р. в селі функціонувала початкова школа, а з 1930 р. – семирічка. Напередодні Вітчизняної війні в Дівнинському діяли два колгоспи.
7 жовтня 1941 р. село було окуповано ворогом. Більш ніж 100 дівнинців билися на фронтах війни. 60 з них загинуло.
21 вересня 1943 року село було визволено. І почався період тяжкого відновлення села, так як воно було наполовину спалене.
Період з початку 60-х років до кінця 80-х минулого століття – найсприятливіший в історії села. В цей час відмічається підйом матеріального становища дівнинців. В кожному домі загорілася електрична лампочка, побудований водопровід, заасфальтовано та освітлено всі вулиці села, прокладено телефонну лінію та ще багато чого зроблено.
На початку 90-х років минулого сторіччя, в зв’язку з переходом держави до ринкової економіки, колгосп був реформований в КСП, а в 1998 році – в СПК. Розпочате розпаювання землі, а потім майна – призвело до ліквідації СПК в 2001-2002 рр. Землі було передано в оренду ТОВ «Олександрівка» (с.Олександрівка).